Лина Костенко - Социальный блок - Наши кумиры - Форум
Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас ГостьТЫ можешь стать АВИАТОРОМ | RSS
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Сторінка 1 з 212»
Форум » Социальный блок » Наши кумиры » Лина Костенко
Лина Костенко
PilotДата: Субота, 19.03.2016, 20:09 | Сообщение # 1
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
Лина Васильевна Костенко



Ли́на Васи́льевна Косте́нко (укр. Лі́на Васи́лівна Косте́нко; р. 1930) — украинская писательница-шестидесятница, поэтесса.

Биография

Родилась 19 марта 1930 года в Ржищеве (ныне Киевская область, Украина) в семье учителей. В 1936 году семья перебралась в Киев, где Лина окончила среднюю школу № 123. Училась в Киевском педагогическом институте, Литературном институте имени А. М. Горького, который окончила в 1956 году.

Лина Костенко была одной из первых и наиболее примечательных в плеяде молодых украинских поэтов, выступивших на рубеже 1950—1960-х годов.

Сборники её стихов «Лучи земли» (1957) и «Паруса» (1958) вызвали интерес читателя и критики, а книга «Путешествия сердца», вышедшая в 1961 году, не только закрепила успех, но и показала настоящую творческую зрелость поэтессы, поставила её имя среди выдающихся мастеров украинской поэзии.

Ограничение свободы творческой мысли, разные «опалы» во времена застоя привели к тому, что довольно длительное время стихи Л. Костенко практически не попадали в печать. Но именно в те годы поэтесса, несмотря ни на что, усиленно работала, помимо лирических жанров, над романом в стихах «Маруся Чурай».

Книги Л. Костенко «Над берегами вечной реки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторимость» (1980) стали незаурядными явлениями современной украинской поэзии.

Перу поэтессы принадлежат также сборник стихов «Сад нетающих скульптур» (1987) и сборник стихотворений для детей «Бузиновый царь» (1987). Совместно с А. Добровольским был написан киносценарий «Проверьте свои часы» (1963).

В 2010 году вышло её первое крупное прозаическое произведение — роман «Записки українського самашедшого», тему которого издатель Иван Малкович определил как украинский взгляд на мировое сумасшествие[1]

Награды и премии

Почетный профессор Национального университета «Киево-Могилянская академия»
Почетный доктор Черновицкого национального университета (2002)
Государственная премия УССР имени Т. Г. Шевченко (1987) — за роман «Маруся Чурай» и сборник «Неповторимость»
премия Петрарки (Италия, 1994)
Международная премия имени Олены Телиги (2000)
знак отличия Президента Украины (1992)
орден князя Ярослава Мудрого V степени (2000)
публично отказалась от звания Героя Украины: «Политической бижутерии не ношу»[2].
Произведения Лины Костенко переведены на английский, белорусский, эстонский, итальянский, литовский, немецкий, русский («Книга избранных стихов», перевод Василия Бетаки, Париж, 1988 г.), словацкий и французский языки.

На публике появляется крайне редко, ведет затворнический образ жизни. Сегодня Лина Костенко живёт в Киеве.

Записки украинского сумасшедшего

«Записки украинского сумасшедшего» («божевiльного»; укр. "Записки українського самашедшого") — первый прозаический роман Лины Костенко. Кроме того, произведение является её первой совершенно новой книгой за последние 20 лет. С 17 декабря 2010 года первый 10-тысячный тираж поступил в продажу на Украине.

Выступление Лины Костенко в связи с двадцатилетием независимости Украины

В связи с подготовкой к празднованию двадцатилетия независимости Украины, Лина Костенко прервала своё отшельничество. Прежде всего Лина Костенко и её дочь, лауреат Национальной премии Украины имени Тараса Шевченко за 2010 год Оксана Пахлёвская — поздравили лидера оппозиции Юлию Тимошенко с Днём Независимости, через газету «День»:

«Поздравляем Вас с Независимостью Украины. Для праздничного настроения оснований нет, а для приветствия Вам — есть. Потому что слишком многие люди ведут себя и на свободе, как заключённые. А Вы являетесь независимым человеком даже в тюрьме». К сожалению, «символом двадцатилетия свободной Украины стали лица оппозиционеров за решеткой. Но каждая Берлинская стена рано или поздно рухнет. Её разберут на сувениры». «Желаем Вам уже в ближайшее время иметь обломок Лукьяновской тюрьмы в качестве сувенира на Вашем рабочем столе. В Украине, зависимой, наконец, только от смысла, закона и чести».[3]

А во-вторых, Лина Костенко в интервью газете «День» нарисовала такую картину празднования двадцатилетия независимости:

"По Крещатику должны пройти все те, благодаря кому Украина догоняет то ли Гвинею, то ли Гондурас. А именно «тушки»-предатели, коррупционеры всех мастей с надписями на них, кто и что украл. Они должны идти, равняясь на трибуны с четырьмя президентами (у которых на шеях висят плакаты: кто украл флот, кто сдал ядерное оружие, кто сдал Оранжевую революцию, а кто — всю Украину). Должны пройти милиция и суды, неся портреты Гонгадзе, журналиста Александрова, Черновола и Гетьмана, самоубийц генерала Кравченко и Кирпы… А потом чтобы на площадь въехал «серый автозак, оклеенный портретами Тимошенко, который проталкивают через протестующую толпу „Беркуты“ и „Грифоны“, облепив его, как чёрной икрой, своими касками, кому ломая ребра, кого сбивая с ног, кого волоча по асфальту».[4]


 
PilotДата: Субота, 19.03.2016, 20:15 | Сообщение # 2
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
Життя та творчість


(рік народження 1930)

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі».

Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958р., згодом - збірка «Мандрівки серця» (1961р.).

У 1962р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала «в шухляду». Це тоді були написані й «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». У 1963р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму «Перевірте свої годинники». 1964-1965 pp. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції,- підписувала листи протесту, коли у Львові судили В. Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969р. Осип Зенкевич видав у діаспорі велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема поезії, які поширювалися у «самвидаві» через заборону комуністичною цензурою.

.Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Ось, наприклад, рядки з вірша «Райська елегія»:

Бог їй каже: о жінко! Ти ж тільки слабке створіння.
Ти забула, що я у нашу рив тебе із ребра?
Не скузуйся зі мною, бо із того варіння.
Бо із того варіння не буде тобі добра.
А вона йому каже:
- На те ж воно. Господи, й літо,
Щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ?
Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,
А цензура вже є, і є заборонений плід!

У 1977р. надрукована збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», через два роки роман у віршах «Маруся Чурай», а у 1980р. - збірка «Неповторність».

У 1987р. вийшла збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

Збірка «Вибране» побачила світу 1989р.

За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко найвищою своєю відзнакою - медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» і окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999р. в національному університеті «Києво-Могилянська академія». У 2000р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги.

Під час Помаранчевої Революції поетеса була довіреною особою лідера опозиції Віктора Ющенка.

Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою «предтечею», однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії. Вихід книжки «Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією. 1 не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів. «Вічна ріка» - вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» - це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.

Ліна Костенко - одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:
/ не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю.

її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись ЇЇ чіпати.

Твори Л. Костенко на літературні теми активізують самоусвідомлення поезією своєї ролі в системі справжніх духовних цінностей. Достатньо їх і в збірці «Над берегами вічної ріки», а ще більше в книжках «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур» (1987). А поряд чимало творів, у яких авторська думка звернена до вічних сюжетів мистецтва й міфології, до історичних подій та епізодів із біографій видатних людей. Ці вірші всуціль переткані цікавими паралелями, ремінісценціями, часто заряджені полемікою, в якій багато тонких іронічних випадів - один із улюблених літературних прийомів Ліни Костенко. І в цьому, здається, ніхто не може на рівних конкурувати з нею.

У книжці «Над берегами вічної ріки», а далі й у наступних духовному зорові читача широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).

Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман У віршах «Маруся Чурай». Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендар-ні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

Образ Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох митців і до Л. Костенко: О. Шаховеького, Л. Боровиковського, С. Руданського, В. Самійленка. О. Кобилянська поклала сюжет Маруси-ної пісні «Ой, не ходи. Грицю...» в основу своєї повісті «У неділю рано зілля копала»..., а М. Старицький - в основу п'єси.

Роман у віршах «Маруся Чурай» - це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона отруїла за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. Роман Ліни Костенко невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Серед тем, що звучать у романі «Маруся Чурай», насамперед варто вирізнити тему нелегкої, але й високої водночас, місії митця та його слова в житті й долі українського народу. Якби Ліна Костенко писала лише про трагічне кохання дівчини та її зраду, то роман закінчився б разом із розділом «Страта». Але таке могло бути в тому разі, коли героїня була б людиною звичайною або ж, принаймні, не мала іскри рідкісного поетичного хисту. Маруся Чурай цілком могла б сказати про себе словами одного з ліричних віршів Л. Костенко: «Я тільки інструмент, в якому плачуть сни мого народу».

Незвичайність любовного сюжету (здавалося б, досі традиційного, добре відомого в українській літературі) починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало: «Все - або нічого». Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Трудне - бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. І насамперед у коханні. Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з'являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» - поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в'язниці свою Любов, Маруся Чурай находить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:

Моя любов сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

Важливо зрозуміти, що в цих словах - не стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, туга...

Отже, небо - і земля. Поезія - і проза. Максималізм - і прагматизм. Душевний порив - і практичний розрахунок. Безоглядність - і та «тверезість», яка багатьма і розуміється як уміння жити...

Вічна колізія людського життя...

І якщо для Галі Вишняківни не існує моральних альтернатив (вона цілковито належить буденщині, матеріально-прозаїчній су- -єті, яка не передбачає якихось духовних зусиль чи напруг), то Іриць Бобренко воістину завис між «небом» і «землею»., Маруся чи Галя - ось його цілком реальний вибір.

І, зрештою, «земне» тяжіння бере гору,- перед нами постає драма людини, яка не відбулася.

Згадаємо Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки, яка дорікнула Лукашеві за те, що той «життям не зміг до себе дорівнятись».. Так і Гриць Бобренко: було йому дано якусь людську неординар-ність, але - характеру не вистачило; висоти злякався; світ ловив і таки впіймав... Обіймами й статками Галі Вишняківни, спокусою більш простого й зрозумілого (ніж у випадку з Марусею) життя-буття...

Багато перед ким лукаво й невидимо постає в житті оцей «бо §ренківський» вибір, і складність його ще й у тому, що він ** не однократний, а щоденний, повсякчасний, довічний...

Згадка про «Лісову пісню» не є випадковою: історичний роман Ліни Костенко багатьма мотивами, колізіями, характерами близький до драми-феєрії Лесі Українки. «Трикутник» Маруся - Гриць - Галя нагадує «трикутник» Мавка - Лукаш - Килина. Аналогії проглядають і при зіставленні «Марусі Чурай» з драматичною поемою Лесі Українки «Бояриня». Вельми близькі натури, козачка Маруся і «бояриня» Оксана з їхнім моральним максималізмом, загостреною патріотичною свідомістю, постають як опозиція компромісності, нецільності й тій двоїстості, з якої виростає зрада - в одному випадку коханій, в іншому - Україні (але й у певному розумінні коханій жінці теж). Образ Марусі можна сприймати як апологію людської цільності, а це дуже важлива якість у системі моральних цінностей поетеси Ліни Костенко. Свідченням цільності героїні її роману є й нерозривність житейських і творчих принципів Марусі Чурай. У таких випадках інколи говорять про єдність етичних та естетичних начал, що означає: в ж,итті вона така сама, як і в своїй творчості, а в творчості - як і в житті.

«У тебе й мука піде у пісні»,- каже одного разу Гриць Марусі. І цілком має рацію. Розуміє, відчуває, що для Марусі піти на угоду з власною совістю, змусити себе забути про Грицеву зраду й стати з ним під вінець - означало б щось неможливе; неможливе - бо неприродне для неї.

Це ж цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Гріщю, пісню я складу?!

Вона навіть якась беззахисна в цьому своєму здивовано-змучено-му запитанні. Якщо говорити високими словами, то пісня для неї - такий же самий священний олтар, як і любов. Це великі стихії однієї великої душі, які зливаються в ціле, що його несила розділити.

І при цьому цільність Марусі Чурай зовсім не схожа на «стале-вість» монумента. Ні, і ще раз ні - вона жінка, а значить, буває ніжною та беззахисною, зачарованою і змученою, пристрасною - і з випаленою душею... І саме в цьому сенсі можна говорити про велич душі цієї полтавської козачки, образ якої співмірний з най-принаднішими жіночими образами світової літератури.

Творчість Ліни Костенко - визначне явище в українській літературі новітнього часу. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, ерзаців і стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літературні, стаючи духовно-суспільним чинником. У її поезії прекрасно згармонізовані ліричне й епічне начала: одкровення авторського «я» поєднується зі словесним живописом, об'єктивною, зіпертою на картини та сцени, розповіддю, сюжетністю, умінням малювати характери, відтворювати колорит далеких та близьких часів. Найбільшою мірою це виявилося в поемах Ліни Костенко, і передовсім у її історичному романі у віршах «Маруся Чурай».

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм - рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства... Пошук цей нерідко пов'язаний з «інтенсивним переживанням культури», а не лише з безпосереднім спогляданням плину життя. Спілкування з великим культурним досвідом людства та його творцями, осмислення парадоксів історії, у школі якої сучасна людина далеко не завжди виглядає розумним учнем, загострюють відчуття дисгармонійності й невлаштованості світу наприкінці XX ст., яке в поезії Ліни Костенко постає як вельми драматичний акт у житті людської цивілізації. З подібних відчуттів та висновків виникають апокаліпсичні мотиви в її поезії. Але кінцева зупинка в цьому прямуванні до нелегких істин нашого драматичного часу - все ж не відчай та безнадія, а гостре жадання краси/досконалості, затишку, людяності, бажання пропекти байдужу свідомість, достукатися до розуму, пробудити людську гідність...

На одній з прес-конференцій Ліна Костенко нагадала, що поклик письменника - писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а «малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні»:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.

ОСНОВНІ ТВОРИ:


Драматична поема «Сніг у Флоренції», «Дума про братів не-азовських», роман у віршах «Маруся Чурай», історичний роман «Берестечко», вірші «Страшні слова, коли вони мовчать», «Українське альфреско», «Виходжу в сад, він чорний і худий», «Хай буде легко. Дотиком пера», «Недумано, негадано».


 
PilotДата: Субота, 19.03.2016, 20:21 | Сообщение # 3
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
Президент поздравил с Днем рождения Лину Костенко


19.03.2015 10:40



Президент Украины Петр Порошенко поздравил с Днем рождения украинскую писательницу и поэтессу Лину Костенко.

Свое приветствие он разместил в соцсети Facebook. Президент пожелал поэтессе долгих лет и процитировал ее же строки из исторического романа в стихах "Маруся Чурай".

Отметим, что Лина Костенко — украинская писательница-шестидесятница и поэтесса. Принимала активное участие в диссидентских движениях.

Стала лауреатом многих литературных премий, в частности Шевченковской (1987), Премии Антонович (1989), премии Петрарки (1994).


 
PilotДата: Субота, 19.03.2016, 20:27 | Сообщение # 4
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
День рождения украинской поэтессы вызвал бум в соцсетях


Сегодня 18:41 Украина



Лина Костенко (фото — vidomosti-ua.com)

В субботу, 19 марта 2016 года украинской поэтессе Лине Костенко исполнилось 86 лет.

На это событие активно отреагировали пользователи Facebook. "Быть современником Лины Костенко — большая честь. Спасибо Вам, Лина Васильевна, за творчество, которое вдохновляет, окрыляет, указывает нам на верную тропу в жизни.

Искренние поздравления Вам с днем рождения!" — поздравил поэтессу президент Украины Петр Порошенко.

Помимо президента, поэтессу также поздравили премьер-министр Украины Арсений Яценюк, пресс-секретарь главы БПП Юрия Луценко Лариса Сарган, журналист Анатолий Яворский, Радио Свобода.



 
PilotДата: Понеділок, 21.03.2016, 20:44 | Сообщение # 5
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
... І не дивуй, що я прийду зненацька.


... І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...


 
PilotДата: Понеділок, 21.03.2016, 20:45 | Сообщение # 6
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
А затишок співає, мов сирена.


А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,– це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне – дивитись в очі звіру
і просто – залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

– Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.


 
PilotДата: Понеділок, 21.03.2016, 20:46 | Сообщение # 7
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
АСТРАЛЬНИЙ ЗОЙК


Добридень, люди! Вбитий на снігу,
я спам'ятався в зоряній пустелі.
І все, що має на землі вагу,
осипалось, як мертві імортелі.
Там, на землі, щось падало, цвіло,
було рожеве, синє і зелене.
Мені вітри позичили крило,
я бачив землю за віки від мене.
Я натомився жити без душі.
Нема на чому записати строфи.
Усі арапи-предки й гармаші
Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
Я сам не знаю, скільки тут пробув.
Не хочу я ні вічності, ні слави.
В безсмерті холодно. Я хочу в Петербург.
Вдягтися в тіло і напитись кави.
Там, на столі, лежить моє перо.
Воно лежить, воно давно не пише.
Я хочу вірші написати про -
Про те, як вітер гілочку колише.
Я хочу встати вранці, на зорі.
Любити жінку, ждать листа з Одеси.
Я хочу волі, волі!.. А царі?
Я хочу жити, жити!.. А Дантеси?
Я сто поем ще маю на меті,
а я дивлюсь у вічі пістолету...
В безсмерті холодно. І холодно в житті.
О Боже мій! Де дітися поету?!


 
PilotДата: Понеділок, 21.03.2016, 20:47 | Сообщение # 8
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
БІЛА СИМФОНІЯ


Було нам тоді не до сміху.
Ніч підняла завісу –

біла симфонія снігу
пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна,
скрипів, у льоди закутий…
І хлопець, зворушливо юний,
сказав із дорослим смутком:

– Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…

В такому віці людина
завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности –
життя, бач, як сон, промайнуло.
Підлітки для солідности
мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила
звисали, як біла гичка…
Я теж йому щось говорила,
і теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана…
Я тільки сніг пам'ятаю,
отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу,
шхуну, в льоди закуту…

А нам з тобою – до сміху!
А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело
на білому світі жити.
Ти тільки, як всі воскреслі,
не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію.
Минуле вмерзає в кригу.
І це вже не декорація…

Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.


 
PilotДата: Понеділок, 21.03.2016, 20:49 | Сообщение # 9
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ


Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє.


Леся Українка

Півні кричать у мегафони мальв –
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.

Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.

Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови –
сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень – не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.

З усіх трибун – аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол – той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався – Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!


 
PilotДата: Понеділок, 21.03.2016, 20:50 | Сообщение # 10
Главный авиатор
Группа: Комполка
Сообщений: 11212
Награды
За создание сайта За 100 постов За 300 Постов За 500 Постов За 1000 Постов За 1500 Постов За 2000 Постов За 3000 Постов За 4000 Постов За 5000 Постов За 6000 Постов За 7000 Постов За 8000 Постов За 9000 Постов За 10000 Постов
Статус:
В маєтку гетьмана Івана Сулими,


В маєтку гетьмана Івана Сулими,
В сучасному селі, що зветься Сулимівка,
До кінських грив припадені грудьми,
Промчали хлопці – загула бруківка –

І тільки гриви…курява…і свист…
Лунких копит оддаленілий цокіт…
І ми…і степ…і жовтий падолист…
І цих дворів передвечірній клопіт…

І як за сонцем повертає сонях,
Так довго вслід чомусь дивились ми.
А що такого? Підлітки на конях…
В маєтку гетьмана… Івана Сулими…


 
Форум » Социальный блок » Наши кумиры » Лина Костенко
Сторінка 1 з 212»
Пошук:


АВИАТОРЫ © 2009-2016 © УКРАИНА